Не може заспоко тись п длота

Не  може заспокоїтись підлота,
Не  може,щоб про мене не  згадать,
І не наїсться  вже иніколи ця  наглота...
Навіть,недеоїдки готова  доїдать...

Мене  давно нема  вже  у тій  школі  школі,
Давним -давно від них  я вже  пішла,
Але  біда,що стіни  стали голі
І стенди теж  свої я  забрала.

А  виявляється,що мала залишити
Й не мала  права  це  без  них  робить,
Про це  у них повинна я  молити
І  дозволу на це у них  просить.

Не перестаю  я  цьому  дивуватись,
Що їх  життя  нічому  так  не  вчить,
Й  самі собі  бояться  теж  зізнатись,
Що вже нічому  їх  і не навчить.

Вони привикли у  багні  купатись
І  з  брудом між людьми ходить.
Привикли над  людьми знущатись
І  задоволення  від  цього теж  ловить.

Та  до пори-до  часу  дзбанок  воду носить,
Та в одну  мить те  вухо  відпаде.
Та  час прийде й  побачення попросять...
Може,в кінці-кінців до них  це все  дійде.

Та віри мало в те,що зрозуміють
І в спокої  залишать вони тих,
Котрі все  витримати можуть й  вміють,
Котрих  лиш горстка залишилась серед  них.

                22.10.2010