Нет милее родины стихи на укаринском

Станіслав Буряченко

НЕМА МИЛІШ ВІТЧИЗНИ

Із снів дитинства виплива село,
Як човник із бабусиної казки.
У ньому колихало і несло
В обіймах хатнього тепла і ласки.
Під тиху розповідь вважалося мені
Тоді на теплім черені пічному:
Розкрились стіни й раптом у човні
Пливу у край, незнаний більш нікому.
Пливу далеко, ген аж за село,
Понад ярами, сплячими садами.
Хлюпоче рибкою легенькеє весло,
Несе мене до щастя за горами.
Роки минули,
Та не згасне
згадка
Про хату бабину,
Про той вечірній
час,
Коли пірнав
у світлі хвилі
казки...
Таке було у кожного
із нас.
Тому й близькі нам, дорогі назавжди
дитячих років неповторні дні,
Що змалку шанувать навчали правду
І щастя здобувати у борні.
І з ким би ти не став,
І де б не жив,
мій сину, -
Миліш Вітчизни
В світі
нема цім.
За неї мужньо стій
аж до загину,
Бо це земля батьків,
бо це
Твій
рідний
дім!

1968-71 рр.

УКЛАДАЧ - ДОНЬКА АВТОРА СВІТЛАНА СТАНІСЛАВІВНА БЄЛЯЄВА