Василь Симоненко-Хват Перед тобой

Перед тобой галантно не склонюсь,
И комплимента сделать не сумею.
Лишь в нежные глаза я засмотрюсь
И на сердце тотчас же потеплеет.

И в час, когда химерным покрывалом
Всю землю туго  спеленает ночь,
Томится  сердце  в грусти небывалой,
Сон  вдаль уходит, улетает прочь.

Как долго белые таинственные крылья
Виденьем-облаком все обвивают вкруг.
Ты утренней, прозрачной, тихой тенью
Ко мне приходишь, милый добрый друг.

И светятся, подобно спелым вишням,
То властные, то нежные, живые –
Уста те нецелованные грешные,
Глаза твои безумно-голубые.

***********************************
Я тобі галантно не вклонюся,
Комплімента зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся,
В них свою тривогу утоплю.

І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч,
Довго серце тужить за тобою,
Довго сон мені не йде до віч.

Довго білі таємничі крила
Обвивають маревом видінь,
І стоїш ти крихітна, і мила,
І прозора, мов ранкова тінь.

І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи неціловані і грішні,
Очі божевільно голубі.