Де юн сть та, що жити посп ша?

Де юність та,що жити поспішає?
Де молодість,що рівних їй нема?
Де старість  та,якої не буває?
А тільки зрілість є,яка приходить крадькома.

Якби ж та юність трішки зупинилась
Й не поспішала б так  швиденько жить,
Тоді б і  молодість багато зрозуміла
І зважувала б добре кожну мить.

Тоді б і зрілість,може,не підкралась,
Ну а про старість слів би не було.
Й життєва мудрість легко всім  би далась
Й життя би по стежинах впевнено вело.

А то стежини рівними бувають
Не завжди й не у кожного із нас.
Й ті віражі круті,що когось не минають
Й дають про себе знати кожен раз.

Тому я  дуже б того захотіла,
Щоб юність,молодість і зрілість зібрались,
Щоб зрозуміли,що нам  дуже  треба,
Й на думці на одній  щоби зійшлись.

Щоби домовились й до висновку пройшли,
Як правильно,не поспішаючи ,прожити,
І золоту серединку щоби знайшли,
В яку могли б все  бажане вложити.

Тоді б і юність жити не спішила,
І молодість не бігла б стрімголов,
А зрілість з гордістю би їх зустріла
Й докір сумління би нікого не колов.

                30.08.2010