Дочь об авторе станиславе буряченко

НА ЭТОЙ СТРАНИЦЕ ПО ПРОСЬБЕ ЧИТАТЕЛЕЙ
Я РАЗМЕСТИЛА ВЫДЕРЖКИ ОБ АВТОРЕ СТИХОВ И ПРОЗЫ,
ПРЕДСТАВЛЕННЫХ НА САЙТАХ
 СТИХИ.РУ И ПРОЗА.РУ

ЭТО ВЫДЕРЖКИ ИЗ КНИГИ ВОСПОМИНАНИЙ О ВАСИЛЕ СИМОНЕНКО
«СКВОЗЬ БОЛОТНУЮ ТИШЬ – К ВЕСЕННЕМУ ГРОМУ». – К.: Смолоскип, 2001. – 124 с.

(автор – Станислав Акимович Буряченко)

Текст из книги (стр. 5 – 8 набирала дочь автора Светлана Беляева)
* * * * * * * * * *

НА ЦІЙ СТОРІНЦІ НА ПРОХАННЯ ЧИТАЧІВ
Я РОЗМІСТИЛА  ВИТЯГИ ПРО АВТОРА ВІРШІВ І ПРОЗИ,
ПРЕДСТАВЛЕНИХ НА САЙТАХ
СТИХИ.РУ И ПРОЗА.РУ



  УРИВКИ З КНИГИ СПОГАДІВ ПРО ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА
«КРІЗЬ БОЛОТНУ ТИШУ – ДО ВЕСНЯНОГО ГРОМУ». – К.: Смолоскип, 2001. – 124 с.

(автор -   Станіслав Якимович Буряченко)   
Текст з книги (стор. 5– 8 набирала донька автора Світлана Бєляєва)

            …У передмові до однієї зі своїх книжок мій батько, Станіслав Якимович Буряченко, пише:
                Народився, як і всі,
                І живу ще й досі:
                Вмитий травами в росі,
                Хрещений колоссям;
                На Тарасовій землі,
                На вкраїнськім лоні.
                Колисали журавлі
                У земних долонях.
    Пережив сімох вождів, підростав і виховувався в комуністичному дусі при «великому батькові, вчителеві й другові дітей». Після закінчення Чигиринської середньої школи № 1 вчився на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка у 1952-1957 роках, згодом працював у редакціях обласних газет «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини», а також у редакції черкаської районної газети «Прапор комунізму». Відтоді – новий етап у житті: робота в партійних, автотранспортних, профспілкових органах області, на заводі телеграфної апаратури, у виробничому об’єднанні «Азот».
    Мабуть, однією з визначних подій у житті батька став вихід у 1980 році з лав КПРС. Передивляючись батькові записники, щоденники тощо, я побачила і клаптик паперу, на якому батько складав заяву про вихід з партії. Він так пише про цей факт його життя: «Саме тоді і мене хотіли подалі сховати від людей, як це робилося протягом усіх років більшовицького панування».
    Як у творчої людини, було у мого батька чимало цікавих зустрічей. Так, в автобіографії він пише: «Запала у пам’ять ще одна знаменна у творчому плані подія: знайомство з нині відомою всьому світові Раїсою Кириченко, котра тоді ще тільки починала торувати свій шлях у велике мистецтво». Сталося це в середині 70-х років, коли співачка кілька разів брала участь у виступах агіткультбригади Черкаського заводу телеграфної апаратури, а батько був конферансьє та виконавцем своїх байок і гуморесок Павла Глазового.
    Батько любив фантастику, я ж любила слухати його розповіді про всесвіт – про тварин та різні явища природи. Він так багато читав і знав, що я, сприймаючи це, зазвичай дивувалася іншим людям, які не знали навіть дещиці того. Звичайно, весь час вважала і вважаю, що ця планка освіченості була ним поставлена ще з дитинства, а тим паче після знайомства з Симоненком, який залишився для нього назавжди взірцем людського прагнення правди і безкомпромісних чоловічих стосунків. Батько аж ніяк не боготворив Василя, а завжди ставився до нього просто як до звичайної людини, обдарованої талантом.
    … У своїх творах мій батько висвітлював теми добра і зла, гідності і незламності: громадянська лірика збірки «Супроти вітру і негоди», поетична збірка «Клен мого кохання», дума про отчий край у «Чигиринських наспівах», збірка «Війни громовиці». Батько жартував до останнього. Сатира і гумор представлені у нього збіркою «Сатира – не троянда».
    …Через свою принципову позицію щодо виходу з лав Комуністичної партії в ті часи, коли (будьмо відверті!) це було небезпечно, бо вас могли звільнити з роботи, відмовити у публікаціях, батько майже не мав можливості публікувати свої твори.
    Лише за часів становлення України як незалежної держави у деяких виданнях, зокрема у місцевих черкаських газетах «Тарасові джерела», «Молодь Черкащини», «Акцент», «Факти», побачили світ деякі твори мого батька. У газеті «Факти» на початку 1998 року в кількох номерах були опубліковані розділи з його книги спогадів «Крізь болотну тишу – до весняного грому».
    Батько ніколи не бажав, щоб його особисте,може, занадто прискіпливе ставлення до себе і своєї творчості було зневажене навіть у власних очах. І в жодному разі він не хотів, щоб хтось міг йому дорікнути, що він завдяки дружбі з Василем Симоненком використовує його ім’я задля особистої користі.
    Я й тепер вважаю, що на тих, хто знав будь-яку яскраву особистість, покладається досить важка і відповідальна місія – не дати згаснути пам’яті, оживити спогади, надати «другого дихання» людині в нашому земному бутті. Про все це – у книжці «Крізь болотну тишу – до весняного грому».
    Багато років 8 січня, в день народження Василя Симоненка, ми з батьком ходили на цвинтар і клали на його могилу квіти. Тепер я ходжу туди сама і кладу квіти вже й на могилу мого батька Буряченка Станіслава Якимовича. Помер він у січні 2000 року.
    Цю книжку батько за життя не встиг видати. Після його смерті я впорядкувала його рукописи і пропоную їх читачеві. Книжка, сподіваюся, зацікавить не тільки літературознавців, любителів поезії, а й широке коло читачів, особливо студентську та учнівську молодь.»
               
ШАНОВНІ ЧИТАЧІ! БУДУ ДУЖЕ ВДЯЧНА ЗА ВАШІ ВІДГУКИ ПРО ТВОРИ МОГО БАТЬКА, СТАНІСЛАВА ЯКИМОВИЧА БУРЯЧЕНКА, ЯКИЙ УСЕ ЖИТТЯ БУВ СКРОМНОЮ ТА ВИМОГЛИВОЮ ДО СВОЄЇ ТВОРЧОСТІ ЛЮДИНОЮ.   
НА ЖАЛЬ, ВЖЕ НЕМОЖЛИВО ВІД ІМЕНІ АВТОРА ВНЕСТИ ПРАВКИ У ЙОГО ТВОРИ, АЛЕ МЕНІ ВІН ЗАПОВІДАВ У РАЗІ НЕОБХІДНОСТІ ОБГОВОРЮВАТИ МОЖЛИВІ ВАРІАНТИ ДЛЯ ДРУКУ ЙОГО ТВОРІВ І, ВПЕВНЕНА, З ПОВАГОЮ Й РОЗУМІННЯМ СТАВИВСЯ Б ДО ВАШИХ КРИТИЧНИХ ЗАУВАЖЕНЬ І  ПРОСТО РАДІВ БИ СПРИЙНЯТТЮ ЙОГО ПОЕТИЧНОГО СЛОВА І ВИСЛОВЛЕНИХ ДУМОК.
    ЩОДО ФОТО АВТОРА, БУДУ НАМАГАТИСЯ ЇХ СКАНУВАТИ  Й У ПОДАЛЬШОМУ РОЗМІЩУВАТИ НА САЙТІ.   ДО РЕЧІ, БАТЬКО ЛЮБИВ І УМІВ САМ ТВОРИТИ ФОТО, НАВІТЬ КОЛИ ЩЕ НЕ БУЛО ВІДПОВІДНОГО ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ КОЛЬОРОВИХ  ФОТО. ТОМУ НА ФОТО ЗДЕБІЛЬШОГО ІНШІ ЛЮДИ, РІЗНІ МИТТЄВОСТІ ЖИТТЯ.    
   З ПОВАГОЮ ТА НАДІЄЮ, ЩО ЧИТАЧІ НЕ МАРНО ВИТРАТЯТЬ СВІЙ ЧАС НА ПРОЧИТАННЯ ТВОРІВ СТАНІСЛАВА ЯКИМОВИЧА БУРЯЧЕНКА, ЙОГО СТАРША ДОНЬКА СВІТЛАНА.   

УВАЖАЕМЫЕ ЧИТАТЕЛИ! БУДУ КРАЙНЕ ПРИЗНАТЕЛЬНА ЗА ВАШИ ОТКЛИКИ О ПРОИЗВЕДЕНИЯХ МОЕГО ОТЦА, СТАНИСЛАВА АКИМОВИЧА БУРЯЧЕНКО, КОТОРЫЙ ВСЮ ЖИЗНЬ БЫЛ СКРОМНЫМ И ТРЕБОВАТЕЛЬНЫМ К СВОЕМУ ТВОРЧЕСТВУ ЧЕЛОВЕКОМ.
К СОЖАЛЕНИЮ, УЖЕ НЕВОЗМОЖНО ОТ ИМЕНИ АВТОРА ВНЕСТИ ПРАВКИ В ЕГО ПРОИЗВЕДЕНИЯ, НО МНЕ ОН ЗАВЕЩАЛ  В СЛУЧАЕ НЕОБХОДИМОСТИ ОБСУЖДАТЬ ВОЗМОЖНЫЕ ВАРИАНТЫ ДЛЯ ПУБЛИКАЦИЙ ЕГО ПРОИЗВЕДЕНИЙ И, УВЕРЕНА, С УВАЖЕНИЕМ И ПОНИМАНИЕМ ОТНОСИЛСЯ БЫ К ВАШИМ КРИТИЧЕСКИМ ЗАМЕЧАНИЯМ  И ПРОСТО РАДОВАЛСЯ БЫ ПРИНЯТИЮ ЕГО  ПОЭТИЧЕСКОГО СЛОВА И ВЫССКАЗЫВАНИЮ МЫСЛЕЙ.   
    ОТНОСИТЕЛЬНО ФОТО АВТОРА, БУДУ СТАРАТЬСЯ ИХ СКАНИРОВАТЬ И В ДАЛЬНЕЙШЕМ РАЗМЕЩАТЬ НА САЙТЕ. КСТАТИ, ОТЕЦ ЛЮБИЛ И УМЕЛ САМ СОЗДАВАТЬ ФОТО, ДАЖЕ КОГДА ЕЩЕ НЕ БЫЛО СООТВЕТСТВУЮЩЕГО ОБОРУДОВАНИЯ ДЛЯ ЦВЕТНЫХ ФОТО. ПОЭТОМУ НА ФОТО В БОЛЬШИНСТВЕ СВОЕМ ДРУГИЕ ЛЮДИ. РАЗНЫЕ МОМЕНТЫ ЖИЗНИ.         
    С УВАЖЕНИЕМ И НАДЕЖДОЙ НА ТО, ЧТО ЧИТАТЕЛИ НЕ ЗРЯ ПОТРАТЯТ СВОЕ ВРЕМЯ НА ПРОЧТЕНИЕ ПРОИЗВЕДЕНИЙ СТАНИСЛАВА АКИМОВИЧА БУРЯЧЕНКО, ЕГО СТАРШАЯ ДОЧЬ СВЕТЛАНА.