Так трапилось, що наш дядько
Заблукав в пустелі,
А там, звісно ж, ні ставочка –
Лиш пісок та скелі
Аж дивиться у пісочку
Якась стара пляшка.
Зрадів дядько, схопив її,
Відкрива, дурашка.
А там Джин з тієї пляшки
Вилетів як хмара.
Мужик враз прехрестився –
Оце так склотара!
- Ой спасибі, - Джин белькоче, -
Що дав мені волю,
Бо вже, мабуть, років триста
Пляшку цю мусолю.
Ти Господар мій, віднині
Можеш все прохати!
- В мене лиш одне бажання:
Додому, до хати!
- Ну, а де ж є твоя хата? –
Джин питає в дядька.
А той пальцем кудись тицьнув,
Так, наче зненацька.
- Ну ходімо, - Джин промовив, -
Поки ще щось видко.
- Та ні, пішки я не хочу,
Я хочу, щоб швидко!
Щоб не встиг я й оглетітись –
В холодочку ліг би.
Бо тут жарко, хочу швидко!
- Ну тоді – побігли!!!
Дядько i Джин
© Copyright: Елена Бондарь Бондаренко, 2012
Свидетельство о публикации №112070807101
Свидетельство о публикации №112070807101
Рецензии