Нiяк не дивно...

Липневий вечір – стомленість  облич.
Згасає гомін міста до світанку.
Що буде зараз, відтепер до ранку?
Твоя відмовка – ніч, звичайно, ніч.
 

Моє питання – глузду аж ніяк.
А відповідь! Мабуть, так  запиталось…
А якщо ні – як серце оберталось
Навколо тебе!.. Як любило, як…


Ти дивишся  -  чи  весело мені,
Чи сумно якось. Що тут мудрувати...
Незрозуміло – драму  зараз грати
Чи жартувати:  час тобі іти…


… Мені наснилося: а нас уже не двоє.
Ніяк не дивно – вже мене нема,
Я десь окремо – тільки я сама.
Тобі іти… Рушай, бо ніч надворі…

Переклад Валентини Варнавської

Да нет, не странно...

Июльский вечер – зной уходит прочь.
Угомонился город до рассвета.
Как мы теперь – до утреннего света?
Но довод твой – мол, ночь... Конечно, ночь.

В моём вопросе – смысла ни на грош. 
Ответ? Да просто наугад спросилось...
А если нет – как сердце умудрилось
Врасти в тебя? И как любило! Что ж...

Ты наблюдаешь – весела ль, бодра,
Или грущу. Что ж мудрствовать напрасно...
Не знаю лишь – играть ли драму страстно,
Или шутить: идти тебе пора.

... Не двое нас теперь... – нет, сон лишь. Отболело.
Да нет, не странно – нет меня уже. 
Я – где-то там, в житейском вираже. 
Тебе – идти. Ступай, давно стемнело...