Друг

У свій похід я рушила сама,
І ні від кого не чекала допомоги.
Якби із другом поруч я була,
То, може, б легшою була моя дорога.
Я йшла так впевнено і зовсім не боялась,
Що стежка звузиться чи міст не перейду;
Але ніколи я не сподівалась
Зустріти з каменю збудовану стіну.
Стою під нею і шляху не бачу.
Де Ти, мій друже, як без Тебе я?
Ось-ось я з відчаю заплачу.
Відвага де і впевненість моя?
І раптом вітер прилетів здалека,
Він листям на деревах говорив.
Сказали і береза, і смерека,
Що друг мене в біді не залишив.
Дерева шепотіли: "Придивися!
Чи справді перешкода ця страшна?"
Я відповідь просту сказала листю:
"Стіна велика, сильна й кам'яна".
"Ну, хто сильніший, це іще питання:
Чи камінь, чи води потік?"
"Та що я можу? З вечора до рання
Слізьми точити камінь цілий вік?"
"О ні, гарячі сльози щирі
Обмити можуть серце у журбі.
Та проти стін вони, на жаль, безсилі.
Ріка бурхлива - подруга Тобі"
Як дивно, я ріку не помічала,
Вона роками точить камінці.
До неї я присіла і спитала:
"Як мені мури зрушити оці?"
Мені вода прозора продзюрчала:
"Зроби мені стежину до стіни."
І для струмочка я каміння викладала,
Не шкодувала рук, ані спини.
Присіла втомлена, аж ніч мене зморила.
Прокинулась, а вже біжить струмок:
Він - моя віра, і терпіння й сила!
Від них той мур із каменю вже змок.
Струмок дзюрчить, міцне каміння точить,
Мене він вчить страхи свої долати.
На вітрі листя знов мені шепоче:
"Давай по каменю стіну цю розбирати!"
Я кинулась струмку допомагати -
Знайшла у ньому невеликий камінець
І стала стіни страху пробивати,
Співав мені в деревах вітерець.
І раптом чую - наче ще хтось стука,
Ось і вода сочиться крізь шпарину.
Упав ще камінь...я чиїсь зустріла руки,
Від подиву завмерла на хвилину.
А потім бачу - руки ті знайомі,
І чую - вже не вітер, тільки серце!
Попід стіну, здавалось, нерухому
Течуть струмки від річки до озерця.

  30.05.2011