То плачу, мабуть не я,
То плаче моя душа.
За тим ,чого не має
І ніколи вже не буде.
Біжить моя підкошена сльоза
І знову .....й знову
Я чомусь собі тривожусь.
Тріпочуть коси ..
Жадібно вдихають волю,
Бездонну велич закарбовує нам ніч.
Малює кінчиком пера уява
Й сама незнає в чому знову річ.
Сердечко стигне...
Відчуває втому....ніжну втіху
Обрамлює себе уквітчаним вінком
Біжу... сміюсь..веселим сміхом
Допоки сонячне проміння
Не зявиться під заспанним вікном.
То, не я!
© Copyright: Елена Полищук -Зелинская, 2012
Свидетельство о публикации №112070501183
Свидетельство о публикации №112070501183
Рецензии