У Федотівни дитина —
На усе село:
Ледацюга і дубина,
Хитре помело.
Від роботи хлопця нудить,
Все своєї гне:
Доки хати не відсудить —
Цвяха не зігне!
— Поможи мені, синочку,
Риє саж свиня!
— На фіга ця заморочка?
Вона що, моя?
До нотаріуса мати
На прийом пішла —
Дарувати сину хату
(Компроміс знайшла!)
Документ синку підносить,
Промовля: “Візьми!
І тепер не морщи носа,
А займись дверьми.
Підвіконня поміняєш
(Дошки у хліві).
Тут — підтешеш… Там спиляєш…
Будуть, як нові!
А то ж соромно сусідів
Запросить на чай…
І синочок мамі “видав”:
— Губи підкачай!
Розкудахталася, як квочка!
Глянь, крута яка!
Сядь тихенько у куточку
І не вознікай!
Розкричався на матусю
Спересердя син:
— Наче я тебе боюся!
Командирша, блін!..
Про ремонт — забула. Досить!
Простоїть, як є.
І не пхай в хазяйство носа…
Воно шо — твоє?!
А воно ЧИЕ?
© Copyright: Алла Фликинштейн, 2012
Свидетельство о публикации №112070305848
Свидетельство о публикации №112070305848
Рецензии