вона

відійшли вже далеко кудись всі морози зимові.
світить сонце, і гріється світла земля,
і задуманий ліс свої тягне до неба долоні,
і радіє квітнево-зелена хатина моя.

після довгих канікул до рідних веселих домівок,
що так тихо чекали співучих своїх хазяїв,
повернулись птахи, і під звуки тоненьких сопілок
рознеслася по нивах мелодія їх голосів.

рознеслись, розтеклися по світу струмки й потічки,
і запахло весняно-духмяно у полі травою.
коло річки моєї берізок тоненькі свічки
грають в піжмурки з сонцем, вмиваючись вранці росою.

а на небі хтось вишив біленькі хмарини-корови,
що заплутались в теплих блакитно-небесних сітях.
і біжать, і біжать ті корови, малі і здорові...
і розтануть молочні у перших ранкових громах.

он за обрієм день. і квітневе згубила Весна.
засинають навколо дерева в чудесному саді...
десь блукає у платті пахучо-квітучім Вона.
а її не побачиш, та нашій весні усі раді.

все затихло навкруг. і поснули солом'яні хати,
та сопуть одиноко старенькі великі дуби.
спить усе, і вже нікому в піжмурки грати...
тільки я виглядаю усюди єдину, Її.