без табу

живемо. ні - існуємо. дихаємо радіацією.
лякаємось озонових дірок.
забули, як мріяти, як любити. життя - безкінечна медитація.
телевізор і ноутбук - наш пророк.
фашисти, песимісти, українофоби - це наша нація.
замість "червоної рути" - аж закладає вуха - деренчить рок.

автомобілі, аес, сірководень - усе стало таке звичне.
та і люди звикли бути тваринами.
колись мріяли бути космонавтами, тепер мрія - життя столичне.
хтось виїдає наш патріотизм із нас щогодинами.
десь ярослав, сагайдачний і шевченко гукають антично.
ніхто не чує. черговий рамштайн у плеєрі вбиває дротинами.

видихаючи нікотин, ми не розуміємо, що губимо себе зсередини.
легені якось нікому не треба. серце давно підгнило.
дожились, докотились, доборолись нарешті до руїни.
хоча депутати говорять - живемо щасливо. все в нас є, і буде й було.
за вікном - супермаркети, торгові центри, магазини.
обіцяють, що купити все можна. ну да, і душу, й любов продамо.

не так важливо, що ми загубили нитку історії.
набагато страшніше, що ми загубили у ній себе.
всі поставали професорами, складають життєві аксіоми, теорії.
хтось щодня вчить нас жити, хтось гроші вже не руками гребе.
сумно, але країни нашої солов'їної траекторії
ідуть вниз. покоління з очами й вухами - сліпе і глухе.

вода під каміння текти аж ніяк не хоче.
якщо ми це все не змінимо на краще, то цього не зробить ніхто.
ми не всі сліпі і глухі, інша частина покоління - пророча.
може, хоча б вони переможуть у цьому клятому парі з мефісто?