Шекспир-Маршак-Хват Сонет 137

Любов сліпа, нас позбавля очей.
Не бачу я того, що бачив ясно.
Я бачив  світ, красу, та всякий раз
Збагнуть не міг: погане чи прекрасне.

І якщо погляди так серце завели,
Що якір бросив я у тихі води,
Де кожен день швартують кораблі, -
Чому ж йому ти не даєш свободи ?

Як двір проїжджий серцю моєму
Щасливою садибою здавався?
У колір правди фарбував брехню,
Глядів собі та пильно  не вдивлявся.

Брехня світ правди для мене змінила
І з головою, як чума накрила.

**************************************

Любовь слепа и нас лишает глаз.
Не вижу я того, что вижу ясно.
Я видел красоту, но каждый раз
Понять не мог, что дурно, что прекрасно.

И если взгляды сердце завели
И якорь бросили в такие воды,
Где многие проходят корабли, -
Зачем ему ты не даешь свободы?

Как сердцу моему проезжий двор
Казаться мог усадьбою счастливой?
Но все, что видел, отрицал мой взор,
Подкрашивая правдой облик лживый.

Правдивый свет мне заменила тьма,
И ложь меня объяла, как чума.