Шекспир-Маршак-Хват Сонет 149

Чому ти кажеш, що тебе я не кохаю,
Хіба ж то я веду війну з тобою,
Що на якому боці, я не знаю,
Що ворогам свою віддав я зброю?

Чи я вступав у змовини із ними,
Чи тих вітав, кого ти бачить не бажала,
Чи не себе я особисто винуватив,
Коли мене ти марно ображала?

Якими заслугами так весь час пишаюсь,
Щоб рахувать приниження з ганьбою?
Як птахи вії в височинь твої злітають,
Гріхи твої я забуваю між собою!

Та в нашій давній, хоч не лютій ворожнечі
Нарешті зрозумів лише одне:
Ти любиш лиш себе й коштовні речі
В твоїй душі немає місця для мене.

*******************************************************
Ты говоришь, что нет любви во мне.
Но разве я, ведя войну с тобою,
Не на твоей воюю стороне
И не сдаю оружия без боя?
Вступал ли я в союз с твоим врагом,
Люблю ли тех, кого ты ненавидишь?
И разве не виню себя кругом,
Когда меня напрасно ты обидишь?
Какой заслугой я горжусь своей,
Чтобы считать позором униженье?
Твой грех мне добродетели милей,
Мой приговор - ресниц твоих движенье.

В твоей вражде понятно мне одно:
Ты любишь зрячих, - я ослеп давно.