Шекспир-Маршак-Хват Сонет 33

 

Не раз я бачив – сонце сходить,
Та пестить гори поглядом ласкавим,
А потім шле всьому свою усмішку
Полям та водам, та зеленим травам.

Нажаль, та дуже часто небосхил
Дає свй дозвіл хмарам царювати.
Вони повзуть над світом, що є сил.
Тоді й пітьма там може панувати.

Так і для мене сонце ледь зійшло
Та не одержав тих дарів багато –
Підкралась хмара та вогонь той згас,
Кохання в хмари закували в грати.

Та ні, свою я долю не корю –
Бувають хмари на землі та й в небі.
Тебе кохаю, лиш тебе люблю,
Тебе чекаю, дихаю для тебе.
Я наблюдал, как солнечный восход
Ласкает горы взором благосклонным,
Потом улыбку шлет лугам зеленым
И золотит поверхность бледных вод.

Но часто позволяет небосвод
Слоняться тучам перед светлым троном.
Они ползут над миром омраченным,
Лишая землю царственных щедрот.

Так солнышко мое взошло на час,
Меня дарами щедро осыпая.
Подкралась туча хмурая, слепая,
И нежный свет любви моей угас.

Но не ропщу я на печальный жребий -
Бывают тучи на земле, как в небе.