Шекспир-Маршак-Хват Сонет 29

Коли я в розбраті із долей та із світом,
Молюсь, благаю небо, що є сил.
Та зверху там не чуть моїх  молитов –
Мовчить глухий, байдужий небосхил.

Я  жалюся на долю та на біди,
Зміняти жереб свій готовий із любим,
Хто  має вдачу, віру та надію,
Хто має славу, що прийшла як дим.

Та, раптом, я пригадую про тебе,
Себе у малодушністі кляну.
І жайвороном, у безмежне небо
Душа моя летить в височину.

З твоїм коханням, як його згадаю –
Під сонцем я живу та вільно дишу.
Немов на крилах в небесах літаю,
Всіх королів на світі я сильніше.

********************************************************

Когда в раздоре с миром и судьбой,
Припомнив годы, полные невзгод,
Тревожу я бесплодною мольбой
Глухой и равнодушный небосвод

И, жалуясь на горестный удел,
Готов меняться жребием своим
С тем, кто в искусстве больше преуспел,
Богат надеждой и людьми любим, -

Тогда, внезапно вспомнив о тебе,
Я малодушье жалкое кляну,
И жаворонком, вопреки судьбе,
Моя душа несется в вышину.

С твоей любовью, с памятью о ней
Всех королей на свете я сильней.