Смертне поле СОН

В дикім полі, у полі без краю,
Де носили вітри вільний дух,
Де розлилися води печалю –
Там сивий співа відчайдух.

Ось вже блискавки стріли метають,
Вже реве батько Грім навкруги.
Наче роси, краплини вкривають
Очі старця налиті туги.

І так жаль мені доброго серця,
Що вже ранами вкрай заросло.
Він, як човен, рида у озерця,
Що згубив своє дуже весло.

Він відрікся від щастя і долі,
Закопав у могилу життя.
Пам’ятав він лиш муки і болі
Хлопчаків, що пішли в забуття
-------
То було, як фашисти прокляті
Без пощади вбивали людей.
Їхні душі криваві й пихаті
Пожирали чимало дітей.

Це були українські діти,
Що загинули у таборах;
Що закопані, кинуті гнити
У бездонних широких ярах.

Безпощадно стріляли їх, гнали,
Мов лишайних собак-дикунів.
За хоробрість їх кулі карали.
У сімей відбирали синів.


-------
Сивий бачив, як братову доньку,
Ще дитину не знавшу життя,
Що простягла до Бога долоньку,
Відіслав фашист у забуття.
-------
Води крові лилися до краю,
Заливали криницю згори.
Більш ніж крові було лиш відчаю,
Що клубився від страшної гри.

Та недовго цій грі царювати,
Бо не вічне те пекло земне.
На підмозі стоять вже солдати,
Викорінюють все, що гниле*.
-------
Після бою, у злиднях змарнілий,
Рине сивий до Смертного Поля:
«О мій сину відважний, сміливий!
Чом така в тебе гіркая доля?!»

І так жаль мені доброго серця,
Що вже ранами вкрай заросло.
Він, як човен, рида у озерця,
Що згубив своє дуже весло.
--------------------------------
*Гниле – фашистське