Старе як світ, для мене все ж нове...
Цього знання не відати б до скону.
Це не кохання. Запевнять себе
Я не стомлюсь і не полишу згодом.
Чому ж цей морок лине до душі?
Чом сум згущається, лишає мене суті?
І нащо душу рвати на вірші,
Як ці шматки розвіють вітри люті?
Хтось там з тобою, я ж псую папір.
У паперовім смутку втратить сили,
Листки закрутяться у непроглядний вир,
Стираючи останні орієнтири.
Безвихідь пошепки співа мені пісні.
Ви разом, я ж у паперовім сні.
Старе як свiт, для мене все ж нове
© Copyright: Любит Солнце, 2012
Свидетельство о публикации №112062605943
Свидетельство о публикации №112062605943
Рецензии