Вiтер, мiй голос...

1

Вiтер вологий, осiннiй
В змерзлих деревах шумить.
Що ти у серце посiяв,
Чом воно бiдне болить?

Мати як вийшла на ґанок,
Так i нема — цiлий вiк.
Скоро жаданий той ранок —
Зустрiч, скидання вериг?

Вiтер вологий. I сльози.
Сльози течуть i течуть.
Наче їх возимо возом —
Не просиха наша путь.

Наче лиш їх i посiяв,
Наче лиш їх i пожав,
Вiяв, та не перевiяв...
З нами — втекти забажав!

Звiдси. Iз раю. Iз гаю.
З пiль, чиї межi — не тут.
Змерзлi дерева хитає
Вiтер — мiй голос, мiй суд...

2

Вас любить я хотiв, а вiтер
У дiброву гнав, нагинав
Кожне дерево — щоб хотiти
Розучилось. I я вже знав,

Чий вiн, звiдки... Вiд вас, буремнi,
Вами вiн гуде у менi,
Грiє, спалює — i зеленi,
I сухi чуття на вогнi.

3

Ще погода нiби й не змiнилась,
А передчуваєш холоди.
На очах згаса жовтава нива,—
Мов столи стоять там i суди

Правляться вже.
                Всюди — мантiй траур...
...Вiтре, скороди! Чому затих?
Чи оце й твою читають справу
Й зараз висмикнуть ослiн з-пiд нiг?

4

Немає присудiв i кпинiв,
Є половоддя. Є весна.
Хоч i вона, як Байда, гине,
За гак зачеплена... Й вона!

I неможливо розминутись
З минулим! По усiх степах
Завихрилось, аби забутись,
Не думати, як я пропах

Весною, вiльгiстю, живильним
Буянням сокiв... Молодiй,
Моє сумлiння, з вiтром вiльним,
Не зводь себе на перегнiй!