Вишиваю долю
Кохання багрянцем вшиваю в канву.
Блакитною смужкою – ніжність світанку,
Зеленим мереживом – лист і траву.
Червоні дощі – то калина у лузі,
Смарагдова синь – то п’янкий виноград.
Орнаменти дня – в оксамитовій смузі,
В оранжевій – нічки рясний зорепад.
Ось лілії цвіт. – То матусин цілунок,
Три хрестики – благословення її.
Чорні нитки – то печалі отрунок, -
В них хвилювання і сльози мої.
Підсніжник вгорі – то найперше кохання,
Троянди – то друге і третє, мабуть.
А ось і тернИк – символ розчарування…
Й знов лебеді щастя на крилах несуть.
Відбилось життя в вишиванці смугасто:
Палало, цвіло романтичним вогнем,
А часом змарнілим, засмучено-згаслим
Пораненим падало вниз журавлем.
Вшиває думки нитка долі чуттєва,
На грунті канви проростає зерно.
Мелодія серця, як книга життєва,
Лягла візерунками на полотно.
Свидетельство о публикации №112062401305