Пригадалося...

   Паляничка – духмяне сонечко,
Щастя світлеє на столі.
Заглядав теплий Ранок в віконечко,
І підморгував хитро мені.

Вріж окрайця, щоб я пригостився,
 А ще добре було б молока.
 Ранок росами в лузі вмився
 Й гарно з вітром утнув гопака.

Я поставлю кринку на ганку,
І накрию окрайцем свіжим.
Хіба шкода мені для Ранку?
Нехай їсть. Я іще підріжу.

А бабуся вже впоралась з хлібом,
І пішла до городнього раю.
Півень з курами зразу слідом,
До самих гарбузів проводжають.

Ранок в нас гостював недовго,
До сусідських садів пливе.
Знов корова чіпляє рогом
Той горіх, що від хати росте.

До кринички іду попід хатою
Прохолоди – води набрати,
У брилі, заквітчаним м’ятою,
Ясний День вже іде до хати...

Попрацюєм, тоді обідом
Пригощаю втомлений День.
Він смакує духмяним хлібом
І  мені лиш  співає пісень.

Пісня та – клекотіння лелеки,
Щебіт ластівки, скрип ясеневий.
Ой, погляньте, знову здалеку
Вечір йде зоряний, яблуневий...