У забутті, в бурхливій зливі,
Я щастя пив! І не жалів
Його нікому. Лісу, ниві,
Веселкам полудневих снів.
То спали діти, їхні мами
І татусі в обідній час.
І кожен бавився громами
Вві сні й пірнав за перелаз.
Бо там дива таки насправді,—
Це я кажу, а я звідтіль.
Важким волоссям по веранді
Стікав і свіжо дихав хміль.
І раптом... щось мене спинило —
Неначе вимкнули той струм:
Мале дівчаточко квилило,
Вслухалось в гамір, гуркіт, шум.
Одне — тулилось до одвірка...
О як я все б йому віддав!
Аби не плакало так гірко —
На дим розвіявсь би, пропав.
Аби воно лиш проясніло,
Неначе райдуга отам,
В сінешніх дверях. І несміло
Сказало: — Дощик перестав...
Злива
© Copyright: Алексей Ковалевский Укр, 2012
Свидетельство о публикации №112062305969
Свидетельство о публикации №112062305969
Рецензии