Большой дар

Великий дар
Бог роздавав усім якісь дари:
Розсудливо, а ще – від щирої душі.
Мені він щедро дав любов до дітвори,
До музики, до пісні, а також до віршів.
А потім і родина мені скарби дала:
Хліб цінувати, працю, і цінувать батьків.
Усе, усе на світі від матері взяла,
І принесла у школу до учнів-малюків.
Тепер ота дорога – барвінок, купина,
Калина і вербиця – завжди у клас веде.
Я вірю: ця стежина – навіки і одна!
Такої більш не знайдеш ніколи і ніде!
Несу щоранку дітям тепло і доброту,
Розказую як треба учитись і дружить.
Лишаю їм і серце, і  усмішку святу.
Щоб сиротам у світі не розхотілось жить.
Бо долі їхні сиві, а інколи – трагічні,
Собі закарбували: в житті не повезло…
Тепер в дитячих душах вселилися навічно
Жорстокість, недовіра, печаль і сум, і зло…
А що ж батьки зробили? Їх душі очерствіли,
В очах байдужість плеще. А серце – крижане!
Жили в холодній хаті, і раз у тиждень їли,
То хто ж ту жадність з серця дитини прожене?
Сьогодні в нашій школі в родині дружній діти,
Держава їх виховує, підтримує і вчить.
Навчилися любити, дружити і радіти,
І знають, що по совісті на світі треба жить.
Отож і я стараюся знайти ключі загублені,
Й відкрити намагаюся їх душі і серця.
Нехай скоріш відкриються і будуть кимось люблені.
Не можна ж ображати   дітей цих без кінця.
То ж душу відчиняю, неначе ту фіранку,
Що злий, колючий вітер у січні закрива…
Тепло несу у пригорщах, щоб з вечора до ранку
Звучали їм і теплі, і лагідні слова…
І щоб в очах не блимала, - горіла та свіча,
Що я її запалюю. Нехай вона горить!
Хай Бог дає того їм, чого не вистача,
Бо їм у цьому світі без мами важко жить…
Я людям всі провини і огріхи пробачу,
Я серце й душу ладна покласти на олтар…
Щоб всіх дітей щасливими в майбутньому побачити,
Для того мені й дано оцей великий дар.