***

 Ви ніколи не задумувались, чому люди рахують? Постійно… щодня… Скільки витратили на їжу, на себе коханого, на когось, скільки випили, скільки викурили… скільки нікотину повторило, мов розпечена голка, його (її, стать не має сенсу, сенсу взагалі…) думки, погляди, дії… скільки сьогодні скоїло самогубство, скільки напилися в гузно, скільки змарнувало життя, скільки завагітніли, скільки трахались, а скільки дійсно любились…
Уявіть: ви рахуєте кожну деталь, кожну секунду… ¬-, дідько, до коли можна марно витрачати своє життя?!... довго ви будете рахувати кісточки у своєму організмі, перемиваючи чужі, та копійки у своїй кишені, яких не вистачає навіть на дорогу… І саме в цей момент ви, йдучи пішки, перераховуватимете усе: хороше, погане, дурне, безглузде, ба, навіть, непотрібне…
Ви не насолоджуєтесь!! Та вилупіться, врешті решт, зі свого яйця, створеного не фаберже, а вашим розпатланим і знівеченим мозком… винюхайте нарешті усі дешеві наркотики, вколіть морфій у свої поморщені вашим систематичним життям вени, і… відчуйте…
Щастя…
Це та дрібниця, яку ви шукали від самого народження усюди: у собі, у комусь, у чомусь… ДУрні! Воно не десь… воно поруч… за нього не треба платити, як завжди кажуть – воно безцінне!
А знайти його можна тільки тоді…
Коли ви самі зрозумієте…
На нього не вішають цінники, не ставлять ставки, просто живуть ним, а не тим, що ви вигадаєте…
Воно прийде, але тоді, коли потрібно, та не до кожного, тільки до тих…
Цікаво?... я думаю…) А самим включити свої довбані мізки важко?? «Нехай вирішують інші, мені це не потрібно, я що дурний щось вирішувати?» так, дурний! Треба самому вирішувати за себе, хоча, кому я це кажу… ти ж навіть не знаєш де щастя…
Дізнаєшся – скажу…
А поки думай, хоча, нехай це роблять інші… ти ж не дурний…