Рубаи

Так буйно цей рік зацвіли садки,
Дощем любові бережно умились,
І золотим пером написані рядки
В моєму серці віршем народились.
                ***
Струна тоді живе, коли звучить,
Коли дарує нам своє звучання.
Коли ж обірвана – зітхає і мовчить…
Таке гірке й страшне її мовчання…
                ***
Мої слова – метеорити,
Вони комусь печуть вогнем.
Я згодна ще їх повторити,
Хай Всесвіт знову спалахне…
                ***
Шукаю я слово:
Прекрасне, чудове,
Шукаю, мов клад чи удачу.
Й не швидко, бува,
Ті знаходжу слова,
А потім від радості плачу.
                ***
Тепер і я сказати мушу,
Як говорив наш Прометей, -
Що відкриваю навстіж душу
Завжди для щирих я людей.
                ***
Як мій рядок віршований озветься,
І ляже на папір із-під пера, -
Душа зітхне і тихо засміється,
Уже прийшла, прийшла писать пора…
                ***
Я поринула в ніч
Поміж спалахи свіч:
Як шумує «Шампанське» ігристе!
Хоч болить голова,
Я шукаю слова
І нижу поетичне намисто.
                ***
Мовчу. Зітхаю. Тихо плачу.
Своїм минулим дорожу…
Та сліз моїх ніхто не бачить,
Про них нікому не скажу…
                ***
Цінуй ті шалені години,
І те, що збулось – не збулось.
Цінуй за життя ти Людину,
Щоб після життя не прийшлось…
                ***