В долонях жар… Кохання зерна…
Душа печалиться, болить…
І куди вітер не поверне, -
Мене у путь благословить.
Щоб знов стежиною кохання
Я йшла угору, в небеса.
І щоб вуста до ночі зрання
Рекли кохання словеса.
В моєму серці щоб проснулись
Всі струни трепетні оті,
Й до мене радо повернулись
Дні серпня – срібно-золоті.
І аж тоді я птахом стану,
Акордом зніжених пісень,
Як ніч лякати перестане
Своєю темрявою день.
Тоді зростуть кохання зерна,
Їх сонце теж благословить.
І горе стане геть мізерне,
Й душа захоче довго жить.
Жар ладонь
© Copyright: Татьяна Лисненко, 2012
Свидетельство о публикации №112062109512
Свидетельство о публикации №112062109512
Рецензии