Прощу

Прощу
Мені учора плюнули у душу..,
І я – немов померла від хули…
Тепер ходить «поміченою» мушу,
А люди? Люди… Де вони були?..
Мені не треба милостинь сьогодні,
І співчуття не жду я від людей…
Самотньо йду, бреду в життя безодні,
Ховаюсь від спокутливих ідей.
Боюсь, аби вони не нав»язали
Недобре щось, - нащо мені хула?
І щоб жорстокі люди не сказали,
Що не жила, а просто – я була.
Не потерплю підступності і зради,
Жорстокість, заздрість, зло – не по мені.
А є й такі, що хиляться від правди,
І по брехні – на білому коні!
Куди не глянь – то черствість і образи,
Немає й сліду в душах каяття…
Чого ж бо ти не виглянув ні разу
За межі цього підлого життя?..
А я іду по ходженій дорозі,
І я із неї скоро не зверну…
Зітхну отак самотньо у тривозі
Й загладжу в серці нічию вину…
Усе в цім світі витерпіти мушу,
Бо кращого нічого не знайду…
Отож, учора плюнули у душу,
А я прощу… І далі побреду…