Осень

Осінь
Усе-усе, що бачу навкруг себе,
Чим я живу, і дихаю, й горю:
Земля і пташка, сад, і річка, й небо, -
Душею й серцем – все боготворю!..
І вишень цвіт, що сліпить мені очі,
Черемхи квіт, що довго не згаса…
Люблю я, як на проліску пророче
Тремтить-страждає вранішня роса.
Люблю, коли вертаються лелеки
Весною знов до рідного гнізда,
Чи журавлі «курли» несуть здалека,
І луг ущерть заповнює вода.
А серед літа… - стати на стежині,
І – не дай Бог! – сполохати красу!
Вклонитись мальві, лілії, жоржині, -
Красу в душі до обріїв несу…
Або коли покосять в лузі трави…
Від аромату – колом голова!
А за селом завруняться отави,
І вже навіщо там якісь слова?..
А що вже осінь! Музика та й годі!
Іде – і щедро губить кольори…
Який то рай – у лісі й на городі!
Усе – як в казці, що не говори!..
Іде, іде, розвішує багрянці,
І знову в небі – гуси й журавлі.
І пада лист увечері і вранці,
Танцює вальс прощальний на землі.
І знову я свій зір туди, у небо,
З красою серцем тихо говорю…
Усе-усе, що бачу навкруг себе,
Люблю безмежно і боготворю…