Украина!!! Проснись!!!

Cором, сором жагучій, проклятий,
За душу хватає,
До сну не пускає!..
Ми зовсім забули про правду і чесність,
Про совість і гідність,
Невже ці поняття підуть в забуття?!
А як схаменемось – то пізно вже буде,
Не буде життя…

Можливо ти, поет, вітчизник
Змінити словом зможеш щось?
В твоїх словах є те величне,
Що поверта людей до правди,
Тож навертай же нас на вічне,
Аби душі не довелось
Пізніше, плачучи, вмирати…

Поет – творець, співець народу,
Що для народу і живе!
Поет – це вісник, вісник долі,
Що проти течії пливе!
Я була в тьмі…Барці дяка,
Який відкрив на правду очі,
Що гинуть душі серед ночі,
Що гинуть душі навіть днем!
Мене обшпарило вогнем,
Пекучім, чорним, зі сльозами!..
Я хочу битись за Вкраїну,
І не кажіть, що ще «дитина»,
Я не «дитина», я – душа.

Невже для того люди мерли,
Найкращі, мерли, із людей,
Щоб ми, Майбутнє їхніх бачень
Харкали прямо їм в лице?
Невже? Невже і ті, хто за Вітчизну,
За нас із вами, лили кров
Із мозків власних, власних жил,
Не заслужили на пошану?!
Ти безталанний, о мій друже,
Якщо без жалю і без сліз
Не пригадаєш Голокосту,
Голодомору і Війни!
Не будь байдужим, пригадай лиш
Вельможних сталінський панів,
Панів московських, польських панів,
Що убивали, мордували
Й чинили скрізь «порядок свій»!

Україно! Не будь байдужа!
Пам’яни своїх Синів,
Згадай про пекло бувших днів
І поверни собі хоч трохи
Ту Доблесть, Честь і Силу Духу!
Боже правий! Змилосердься
І подаруй нам хоч би трохи,
Хоч би трохи Воскресіння!