О рiчко моя незбагненна...

* * *

О річко моя незбагненна,
О гаю мисленний, —
Шуміть
І гласом озвіться до мене
Правод молодих і правіть.
              Чи відгук почуєте смирний?..
              Невже моє слово і там
              Байдуже усім, наче смирна,
              Що так і не внесена в храм?
Обкурюю бджоли і квіти,
І зносить димок течія,
І котиться світом безмитно
Всамітнена думка моя.
              Від того, можливо, і відчай...
              Та звідки ж нам,
              Звідки нам знать:
              А що як у царство суничне,
              Лілейне —
                й від нас благодать
Струмує — відлунням розмови
Із Господом,
                що на хресті...
Бо точиться кров і в діброву,
І води темнить золоті!
              Бо котиться світом безмитно
              Всамітнена віра моя —
              І з нею спілкуються квіти,
              І зносить на стрий течія
Правічне і прадостеменне.
Всі вписані
В Божий сувій!
О річко моя незбагненна,
О гаю несказаний мій...