Ти даремно казала мені ті слова,
Що кохала раніш, та не зараз,
Що між нами було – зовсім то не роман,
А такий, незатійливий нарис.
Ті слова – наче гострий гвіздок у грудях,
Все хороше враз миттю забулось,
Вколотила у серце пекучий той цвях…
І пішла… Й навіть не обернулась.
Памятаю я дух лісової трави,
І віночок, і білиї квіти,
Памятаю, тоді ти казала мені:
«Щасливіше – немає на світі!»
Ти коханню моєму положила край,
Сердце далі терпіти не в змозі…
Щож, кохана моя! Прощавай, прощавай!
Буду йти я по іншій дорозі…
Ти даремно казала
© Copyright: Георгий Олегович Хват, 2012
Свидетельство о публикации №112061908575
Свидетельство о публикации №112061908575
Рецензии