ВЕЧ Р У СЕЛ

Скінчився вечір... Сонце закотилось.
На небо місяць спритно увійшов.
Життя, неначе, разом припинилось,
Як пісня, що завершила любов.

Десь квахчуть жаби гучно на болоті
Та щось ледь-ледь цвірінькає в тиші.
Хоч цілий день пройшов в тяжкій роботі,
Та якось справно й гарно на душі.

Розвалена стара сусідська хата
Як замок древній княжий із казок.
А кособока яблуня лапата –
Ну дуже ж дивно схожа на візок.

Стоїть тополя, мов казковий лицар,
Що у руках тримає довгий спис:
Ще мить мине, і буде насмерть бити
Всіх ворогів, які тут набрались.

Чарівна ніч. Чарівно сяють зірки –
Розкидав їх по небу рясно хтось,
Немов латав у старій шапці дірки.
Латав та кинув – «Так зійде, авось!»

Великий Ковшик! Як з тебе напитись?
Сузір’їв безліч. Як їх розпізнать?
Дивлюсь на небо: і нема де дітись – 
Ото є справжня, Божа благодать!

Скінчився вечір. Наче тяжкі грати
Закрили день життя в календарі…
«Ну що же, люба?! Тож підемо спати?
Доволі мріяти  на темному дворі!»