Корабель блазнiв. Дiя VI

Видіння  Ієроніма Босха

ДІЯ ШОСТА
 
Із історії Урсули та Маркуса 

«Мій Маркусе!» – рекла Урсула, –
«Згадай, про що ти обіцяв,
Коли у подорож цю брав –
Мені, чи я то позабула?

Куди впираєш свої зіньки,
Ти слухаєш мене чи ні,
Гримаси не роби дурні,
Що розуміти тобі ліньки!»

«Моя Урсуло, що верзеш ти?
Чи ти з ноги не тої встала,
Чи з одягу не те убрала,
Чиж-бо старі узула мешти!

Чи з ранку ти іще не їла?
Чи може нудить, не дай Бог,
Чи в хаосі оцих тривог,
Ти щось на мене затаїла!»

«Гей Маркусе, ти це облиш,
Не починай ці теревені,
І не труди свої легені –
Ти не говориш, а кричиш!

Я бачу ти від рук відбився,
Про мене зовсім позабув,
Чи вітерець тобі задув
Так голову, що розгубився?

Чи та дурепа білолиця,
Що лютню дряпає свою,
І скиглить янголам в раю,
Як ще незаймана дівиця,

Тобі раптово впала в очі,
Й до ласощів з’явився хист?
Стривай, мій коте, я твій хвіст,
Сама посмикаю охоче!»

«Урсуло, люба, я на разі,
Таке і в думці не гадав!»
«Навіщо, ти тоді мигав,
Косився оком тій заразі?

Я не стара і добре зряча,
І бачу більш, ніж ти хотів.
Чи ти вже тут осамотів,
Як безпритульна морда псяча!

Дивись на жбанок цей пустий,
До голови твоєї схожий,
Тобі він краще допоможе –
Второпати мій шлях простий!»