Для неї світить зірка в небі,
Щебечуть в лісі солов’ї.
І місяць в снах своїх яскравих
Лиш мріє бачити її.
Іде вона по темних стежках,
Одна по місту у ночі.
Дивуючись життям безмежним
Для неї зорі – глядачі.
Так палко в грудях б’ється серце
Думки лиш тільки про одне.
Це «хімія кохання» зветься
Отрута в тіло промайне.
Та тільки промінь сонця встане,
Прокинеться земля від сну,
Вона блукати перестане,
Вона лиш мрія міражу.
Мр я
© Copyright: Яна Мори, 2012
Свидетельство о публикации №112061700368
Свидетельство о публикации №112061700368
Рецензии