Серце не змирилось

Я вже не та, змінилась моя сутність
Холодна стала мов холодна сталь
Не розтопити більше моє серце
В нім заржавіла любощів крижаль.

Я вже не та, не вірю більше  в щастя,
І не чекаю , і не плачу більше по ночах,
Моя душа згоріла в тім страшнім нещасті
Я,  долею підкошена була неначе птах.

Літала я ,над степом  погорілим,
Тримала в  своїм серці зірваний листок,
І сердце,і душа мої , так наболіли,
Що так хотілося пустити пулю  у вісок.

Та я вдержалась, не пішла розбитим краєм,
Я вижила ,всім ворогам  мабуть на зло,
Пливла по річці,мов колода разом з течією,
Та  раптом поперек пішла, і там дістала дно.

Скупалася у  відчаї, бездушності та гніві,
Покуштувала болі в'ївшоїся до кісток,
Жила з собою в вічних докорах та спорі,
Та я не кинулася в прірву за місток.

Трималася двома руками за перила,
Не  відпускала ніг із педаля  життя,
Хоч важко було йти , хоч  я була безсила
Та  не здавалась  , і безкінечно далі йшла.

Я йшла під вітром і пекучим сонцем,
В туманах вічності й земного забуття,
Під бурями й дощами, і в шквалах  урагана,
Та серце не змирилась з тим , що я  тобі чужа.