Холодний дощ нашіптує кохання,
Веде по вуху спокій і добро.
Навіяв знову втрачене бажання,
Те, що колись життям моїм було.
І нагадав про теплі дні і ночі,
Про шите щастя нитками бабусь,
Про те, як випікала доля очі
Тим, чого зараз більше не боюсь.
Навіє сон хмільна гроза червнева,
Коли малими грали у квача.
Відкрию очі — гляну: біла стеля
І притулюсь коханого плеча...
З дитинства...
© Copyright: Татьяна Слива, 2012
Свидетельство о публикации №112061701010
Свидетельство о публикации №112061701010
Рецензии