Трава

                Усяка плоть є трава.
                Г. С. Сковорода
1

Мантачать коси. По левадi —
Луна. В промiннi — безлiч жал...
Трава стоїть, як на парадi,
Ще не убита наповал.

2

Тут предки мої. Тут плити,
Не на могилах — в душi,
Варварами розбитi,
Сiрiють, як в споришi

Уже в рудянiм, осiннiм...
А в небесах, в небесах
Отерпло таке безгомiння,
Що страх.

Страх прошептати слово —
Уламки розворушить.
I знов, як предки, бiдово
Жить.

I вмерти — хай не бiдовiш,
Та теж — провально нiмiть...
О трави! Нема медовiш.
О сонця нескорбна мiдь!

3

Розказати, як трави вмирали,
Як тi люди не мерли при них —
Тiльки сходили потом, димами
У життя, де не чутнi громи.

Де гаряча коса костомахи
I її пересохлi кiстки
Теж одним вiдкидаються махом —
За важкi бурштиновi валки...

4

Зноситься i зморщиться,
Спишеться в утиль.
...Божиться, батожиться,
В’ється, наче хмiль.

Коренi не висохли —
Мабуть, дух святий
Ще iз них не висотав
Живодайних сил.

Згадуй молодецькеє,
Без вина хмiльне.
Час пiд боки гецькає,
Зо свiту жене?

Латане, заношене,
Вiку дожива...
Вслiд йому некошена
Хилиться трава.