Неквапно сонцем лiтнiй день жеврi

до 18-річчя....


Погожим ранком до одної хати
У гості Мрія чемно увійшла.
То не були якісь багаті шати,
Лише домівка затишку й тепла

- У тебе є якісь таємні думи? -
спитала Мрія жінку молоду. -
Чому ж ці очі світяться від суму?
Невже частуєш власноруч Біду?

- Мій сенс життя я віднайти не можу
У плині часу на межі сторіч.
Я сина обійняти хочу, Боже,
Та більш нічого...- День міняє ніч -

Сказала Мрія наостанок Жінці,
Та тихо вийшла, як і увійшла,
Щоб відпочити, наче на зупинці,
В душі такій, що знать-не знає Зла



Неквапно сонцем літній день жевріє,
І пророкує червень календар
В цей гарний день побачить світ Марія -
Нова людина, мамі - Божий дар.

Вона не знала ще, яка їй доля
Написана в безмежних небесах.
Пригорщі радощів чи сяйво болю
Переважатимуть на терезах.


Уже сімнадцять кроків з того часу
Я мірою в роки зробила в світ.
Тремтить свіча надії, та не гасне,
Що не даремно - мамин першоцвіт.

Тремтливо пізнаю своє майбутнє.
Крок вісімнадцятий - важливий крок.
Неначе пісня ніжна, незабутня -
Це відчуття - торкатися зірок.

Вони такі незвичні, дуже різні.
Буває, що галактика чужа.
Та знаю я: не стане мене. Після
Ще житиме Землі п'янка душа.

Я все зроблю, щоб тільки мої діти
Не забували ненечку мою
І бабцю, і прабабиного діда,
І весь наш рід, бо я його люблю.