Ковила

* * *

О шовкова яка ковила!
Заспокоїла, залоскотала.
           I пiднятись душа не змогла —
           I вiтчизни у мене не стало.

О шовкова яка... По ровах
Хрип шаблями потятих і п’яних...
           На високих зросла корогвах,
           На зарубках не бiлих — багряних.

I сльоза їй — нiщо. По стеблу
По сухому тече, як по лезу.
           Кров’ю харка зоря в ковилу
           I все бачить єдина тверезо.


Рецензии