Ковила
О шовкова яка ковила!
Заспокоїла, залоскотала.
I пiднятись душа не змогла —
I вiтчизни у мене не стало.
О шовкова яка... По ровах
Хрип шаблями потятих і п’яних...
На високих зросла корогвах,
На зарубках не бiлих — багряних.
I сльоза їй — нiщо. По стеблу
По сухому тече, як по лезу.
Кров’ю харка зоря в ковилу
I все бачить єдина тверезо.
Свидетельство о публикации №112061507882