1
Лiлеї зривала — за руки
Русалки стягли. I тепер
Iз їхньої маниш принуки
Й мене до збагрiлих озер.
Менi ж i себе — утонути
В собi — вистачає давно.
Лiлеї, як жили, як пута,
Як пам’ять, що тягне на дно...
2
Та дивовижа вод i лiлiй,
Та гра краснопiрок i мир
В душi такий, що миле-миле
Усе тобi. I вись, i шир.
О як же створено чудовно,
О як продумано — до денць:
Рибалка, що iде з уловом,
I щуки тiло, як свинець.
I скону мить, що зразу гине,
I повен зiр
Небес казан.
I за сльозиною сльозина —
Знов по щоцi... А ти ж казав,
Казав, що в захватi, в схиляннi
Пребудеш вiк перед Творцем —
Його безсмертним iснуванням
Й твоєї смертоньки лицем...
Незгубнi митi
© Copyright: Алексей Ковалевский Укр, 2012
Свидетельство о публикации №112061507309
Свидетельство о публикации №112061507309
Рецензии