Тому, що я тобi наснився...

1

Поможи менi, як помагає
Хтось деревам цвiсти, а птахам
Не для гаю спiвати — для раю
I про нього нагадувать нам.

Я такий же, а може й спiвучiш,
Тiльки голос в розщепинi мiй:
— Та за вiщо ж,— ридає,— так мучиш? —
I змовкає у шумi завiй.

I нiхто бiдоласi не скаже,
Що зима. Що дерева таки
Не цвiтуть. Що розгонисту пряжу
Не беруть на гнiздечка птахи.

2

Як швидко розчинилася у бiлiм,
У голубiм! Не бачу... Назавжди?
А струми знов, а струми свiтлосилi
Пронизують квiтуючi сади.

Люблю тебе болючiш i болючiш,—
Уже весна! А я все жду i жду,
Коли ти мить зродитися улучиш
I розведеш рученьками бiду.

3

Прости мене, люба, за те, що,
За те, що, за те, що... за все.
Хай крилами голуб заплеще
I вiстку менi принесе.

I я, не окiльчений, дикий,
В писання твоє увiйду —
До стогону, клекоту, крику
Вселюдську вiдчую бiду.

Чому я у нiй опинився?
Тому що, тому що... Скажи:
Тому, що тобi я наснився...
А жив?
             Ох, не знаю — чи жив...