А поле теє витоптане вщент
Байдужості ногами, хамством дії.
Пшениця полягла покірно ниць,
Ховаючись обличчям в землю чорну.
Пошарпанеє серце не болить?
Болить. Кричить, як кинута дитина,
Бо жниварі до клуні не кладуть,
Що не наситить їхню черевину.
І те, що мертвим стало у житті,
Дереться глибше й глибше в надра, лоно,
Розпалюючи жаром залюбки
Безсмертную,голодну людську душу.
Розжарене розтоптаним зерном
Горить ядро, палає невгасимо
І доки всеє не згорить - болить...
Життя як гумус, машкара фальшива
І ось тоді шумить трава на небі,
а небо сумно стелиться під ноги.
Небо пiд ногами
© Copyright: Августина Остров, 2012
Свидетельство о публикации №112061503344
Свидетельство о публикации №112061503344
Рецензии