Родителям

Батьки мої живуть у тім селі,
Куди ведуть шляхи курні й дороги,
Куди завжди вертають журавлі,
А з ними й я: до отчого порогу.

В селі отім – ліси, сади, поля,
Село оте – як писанка, красиве.
На колос буйний щедриться земля,
А в тій землі – краса людська і сила.

Весною там хвилюються сади,
І повені черемхові й бузкові…
А восени – незаймані плоди,
В обійми манять запахи казкові…

Живуть батьки у хаті, край села,
Не нарікаючи на доленьку ніколи.
В городі – лад і повен двір зела,
З якого мед збирають мудрі бджоли.

Роки ідуть: то осінь, то весна,
На скронях все білішають сивини…
А в мене в серці – сповідь голосна
За всі мої і братові  провини…

Нехай вони, як зернятко, малі,
Бо як усі, від інших – ні, не гірші!
Отож живуть батьки мої в селі, -
Частенько я присвячую ім. вірші…

Пишу ім. оди, сповіді й пісні
Про білі вишні й мальви коло тину,
Про спів пташок і грози навесні,
 Про батьків двір і мамину хатину.

Про пісню мами й диво-рушники,
Що в хаті на стіні, неначе крила…
То все іі натомлені роки, -
Вона їх шила, наче говорила…

В дворі у батька – м»ята й сокирки,
Всьому тому уміє дати раду.
Там – помідори, свіжі огірки,
А там – важніють грона винограду.

В дворі весною квітнуть спориші,
А в червні – знов шовковиці медові.
Й велика радість в батьковій душі
За гарбузи в городині пудові…

Над зіллям тим погойдують джмелі,
Так пахнуть трави, росами умиті.
І батько мій в солом»янім брилі
Куштує вдячно груші соковиті…

…Як голуби, воркують у селі,
Тамуючи в серцях своїх тривогу…
Бо на крило зібрались журавлі, -
І знову їх проводити в дорогу.

Так день за днем продибають літа…
В душі слова карбуються курсивом.
В батьків моїх – вже осінь золота..,
В селі вона непрохано красива…