Юбилей

До ювілею

Я скажу вам сьогодні відверто,
Хоч і згадувать важко мені, -
Двадцять років ішли ми уперто
По колючій пшеничній стерні.

Косу різали рідній Вкраїні,
І знімали свитину з плеча…
Щоб веселі пісні солов»їні
Замовкали від рук палача…

Вони мови лишали і волі,
Видирали все добре з душі…
Щоб смереки й високі тополі
У Шевченковім зникли вірші…

Щоб Шевченкова згинула мова,
І у світі, й у власнім вірші.
Та напрочуд зоря світанкова
Засвітилась в бездонній душі…

20 років! Це мало? Багато?
Все було на жаданім путі…
А сьогодні – велике в нас свято,
Найвеличніше свято в житті!

Незалежність уже здобули ми,
Як же важко! Але здобули!
І барвінок, і кетяг калини
Для нащадків своїх зберегли.

Зазвучала тепер наша  мова,
І прекрасна, й гнучка, як лоза.
В ній веселка горить кольорова,
В ній і радості чиста сльоза…

І чому б нам усім не напиться
З її чистого скла-джерела?
Тепер чиста душа, мов криниця,
Наче здавна такою й була.

З неба зорі нам світять сьогодні,
Осявають дороги й стежки.
Щоб сліпі не блукали в безодні,
А незрячі читали книжки.

Щоб у щасті і мирі – як квіти,
Душі теплі, як сонце були.
То чому ж нам усім не радіти?
Ми як буз навесні – розцвіли.

У піснях ми, у віршах розквітли,
Серпнем дихає наша земля…
Сонце дружби – прекрасне і світле
Стоголосо до нас промовля:

Із піснями, кохаймося в славі,
На очах не було щоб сльози.
З ювілеєм, прекрасна державо!
Із води тобі та із роси!!!
               ***            13.03.2011