Кохання стужi

Сумую...
                Ген за пруг
Спливає павутина.
І забуває друг.
І хилиться билина.

І стужа від землі.
І в паморозі айстри.
І всі мої жалі
В імлі погаснуть...
                Гаснуть!

Як боляче! Яка
І ти зі мною бідна!
Гірка сльоза
                стіка,
Мов сонце призахідне.

Хай буде сивина,
А далі — тьма...
                Та, Боже,
При чому тут  в о н а ?!
Не хочу так... не можу....

А гласу все нема —
Мовчання з високості.
І холод обійма —
До трепету,
                до млості...

                1989


Рецензии
Зимно...Гарний вірш, чуттєвий.

Елена Каминская7   14.06.2012 22:31     Заявить о нарушении