Кохання стужi
Ген за пруг
Спливає павутина.
І забуває друг.
І хилиться билина.
І стужа від землі.
І в паморозі айстри.
І всі мої жалі
В імлі погаснуть...
Гаснуть!
Як боляче! Яка
І ти зі мною бідна!
Гірка сльоза
стіка,
Мов сонце призахідне.
Хай буде сивина,
А далі — тьма...
Та, Боже,
При чому тут в о н а ?!
Не хочу так... не можу....
А гласу все нема —
Мовчання з високості.
І холод обійма —
До трепету,
до млості...
1989
Свидетельство о публикации №112061407098