* * *
Сурмить сльота.
Палають свічі.
І вікна линуть крізь вітри.
На строгім різьбленім обличчі —
Печаль, покора...
— Говори!
— Про що? Про що?.. —
Зірвались ґрати
І навпрошки летять услід.
І можна жити й не вмирати,
Крізь пруття рвати
мерзлий глід.
Спивати спраглими вустами
Цей холод.
Вірить німоті.
Допоки морок не розтане,
Що світом звав у забутті...
1989
Сурмить сльота. Палають свiчi...
© Copyright: Алексей Ковалевский Укр, 2012
Свидетельство о публикации №112061304060
Свидетельство о публикации №112061304060
Рецензии