Комусь коханка. Комусь дружина.…
І лиш тобі чужісінька-чужа.
Казав: «Назавжди одна-єдина»,
Але в усього, на жаль, межа.
Ти вірші зрадив, мої всі вірші,
Але байдуже дивлюсь услід.
Колись був кращий, тепер – найгірший,
Та вже ніколи не буде сліз.
Та знаєш, любий, сама ж хотіла,
Щоб відпустив ти мене на волю.
Я розлюбила, вже розлюбила,
Але від цього ще більше болю.
Бувай, коханий… пробач, колишній.
Ми знову мусим в свої світи
По паралелям своїм знов грішним.
Я відпускаю. Давай лети.
Давай лети
© Copyright: Женева Маррон, 2012
Свидетельство о публикации №112061301483
Свидетельство о публикации №112061301483
Рецензии