Я маю писати вірші й показувати їх людям,
Щоб вони аплодували, а я тішилася з того.
Але то є щось особисте, приватне, так би мовити.
Я не пущу аби-кого в душу.
Так, ти теж не був особливим, та я тебе все ж кохала,
Так свято, так відчайдушно, що й досі спомин у душі.
Смішний. Але вже інший. Не мій ти, як не намагайся.
І я вже своя власна. Тобі скористуватись навіть вже не дам.
Бувай. Я все ж кохала. І мріяла про сина, пам’ятаєш?
Але то лише мрії. Їм долею наказано
Лишатись мріями. А ти… Чужий, вже зовсім інший.
В чужі світи аж ген за небокрай…
Бувай, коханий. Так, вже час. І вкотре вже… бувай.
Бувай, коханий...
© Copyright: Женева Маррон, 2012
Свидетельство о публикации №112061301476
Свидетельство о публикации №112061301476
Рецензии