Сповидь

Сповідь
Я старості так довго не здавалась,
А потім вмить знесилено здалась.
Зібралась силами й сказала твердо: зась!
Й навмисне старість їдко посміхалась…

І два світи тоді в мені боролось,
В бою єдинім два світи зійшлось.
Та сильна я і так мені здалось,
Що навіть небо навпіл розкололось.

Але круті стежки не повертали,
Хоч я й сама не думала вертать.
Щоб, не дай Бог, нікчемою не стать,
І після смерті люди не картали…

Я так цього пересуду боюся,
Людських розмов, як блискавки, боюсь.
Проти неправди, зла тепер борюсь,
І в боротьбі над старістю сміюся.

Часу нема, а старості боятись –
Це значить: на корінні засихать.
Я ж повна сил, мені іще кохать,
І тут не треба думати й вагатись…
                ***
Я вже колись була в отій безодні,
Коли згоріла – залишився дим.
Та знов про тебе думаю сьогодні,
Живу і дихаю тобою лиш одним.

Що сталося? Прийшла ота година,
Що очі ще шукають, хоч сумні…
Прийди, прошу, о Господи, єдиний,
Як ні – то ти привидься хоч ві сні.