Стоїть вербиченька та плаче -
Зросла одна біля води.
Де ж єї молодий юначе,
Минають роки молоді?!
Він теж, самотній, з того боку,
Всі очі з суму продививсь.
Між ними річкова протока
І неба недосяжна вись.
Високий клен їй шле привіти
Крізь перелітних в світ птахів.
Колише й обіймає вітер,
Гнучкий і легкий стан її.
Її цілує зранку сонце,
Голубить ввечорі зоря,
Краплинки дощику вмивають...
Її кохає вся Земля!
Та не вмирає в ній надія,
Про справжню, вірную любов.
Зітхає мовчки, сльози лиє,
Чекає єї вічний зов!
Стоiть вербиченька...
© Copyright: Раиса Андрейчук, 2012
Свидетельство о публикации №112061100980
Свидетельство о публикации №112061100980
Рецензии
